У народі кажуть: “Нове – це давно забуте старе”. З плином часу людство повертається до забутих традицій життєдіяльності. Особливо, таку тенденцію можна прослідкувати у моді. Щосезону дизайнери одягу дивують нас новими колекціями. Проте, у кожному з них є “нота” забутого минулого.
Звичайно, зараз українці не ходять у постолах і не замотують голову в очіпок. Але часто ми бачимо у колекціях автентичну вишивану сорочку чи чоботи з оригінальним українським орнаментом.
Тож, пропонуємо разом з “Українським інтересом” прослідкувати, як змінювалася мода на теренах України.
Київська Русь (IX – XIII ст.)
За часів становлення та розквіту української держави князі мали “домашній” одяг та одяг “на люди”. Удома княжичі носили довгу сорочку з червоною вишивкою навколо горловини. Обов’язково сорочку підперезували тканинним чи шкіряним ременем. Під сорочку одягали полотняні штани-порти. Коли виходили до людей, додатково одягали свиту, туніку і плащ. На ноги взували оздоблені візернуками чоботи. Також чоловіки обов’язково носили шапку, яка мала різну форму. Сільські чоловіки теж носили довгу сорочку, але з дешевшого полотна. Підв’язували її поясом. На ноги одягали шкіряні постоли чи плетені личаки.
Княжні у той час також носили сорочку, але вона була довшою від чоловічої. Заміжні жінки поверх сорочки вдягали паньову – незшиту спідницю, а незаміжні дівчата – занавіску. Верхній одяг у княгинь був однаковий з чоловічим – це парадна туніка, далматик, мантія поверх далматики. Незаміжні дівчата носили волосся розпущеним або заплітали у косу. Заміжні жінки прикривали волосся повойником, а поверх нього надягали убрус – хустка-рушник. Взувалися дівчата у лапті, поршні, чоботи та черевики. Жіночий одяг у різних верствах відрізнявся лиш використаною тканиною чи оздобленням.