Ну а перша згадка про плаття, яке виготовлялося і одягалося спеціально на весілля, відноситься до XV століття. Самим модним в той час був фасон “котарді” із завищеною талією, трикутним вирізом, довгими (деколи навіть дуже) рукавами. Оскільки шлюби в ті часи укладалися за домовленістю, а не по любові, плаття було частиною приданого. Фіксувалося, скільки якої тканини пішло на пошиття, чим прикрашено, і вказувалася його точна вартість. Традиційними для того періоду були червоні або пурпурні наряди. Цікавий факт, що в моді була вагітність, тому весільні вбрання середньовічних модниць доповнювалися накладними “животиками”. Доповнював образ нареченої головний убір – енен, який за зовнішнім виглядом нагадував вежу і міг досягати одного метра у висоту. Для того, щоб носити таку красу, наречена повинна була ходити, опускаючи голову вниз. Енен обов’язково прикрашала фата до підлоги – як правило, з натурального шовку.
У XVII столітті в права вступає пишність і достаток прикрас, властиві епосі Бароко. Цей тренд відбивається і на весільних нарядах. Найпопулярнішими кольорами для шлюбної сукні були золотий, жовтий і кораловий. Характерними особливостями сукні були вузька талія, широке декольте, балонообразний рукав і багате декорування всілякими стрічками, перлами, мереживом і навіть квітами. У моді мереживні коміри, які є важливим атрибутом весільного вбрання. Якщо наречена виходила заміж повторно (таке було можливе, якщо вона овдовіла), наряд підбирався менш розкішним і темних кольорів, на згадку про загиблого чоловіка.
У XVIII столітті в моду входить комір “медічі” – віялоподібні мереживні комір, а сукні починають прІикрашати вишивкою і золотом. Колірна гамма досить різноманітна і популярними стають пастельні тони. А дівчата-простолюдинки часто виходили заміж в платтях сірого кольору.
Характерна особливість весільного плаття епохи Рококо – пишна спідниця-панье і дуже звужений корсет, який створює осину талію, а груди в такому корсеті були практично оголені, але це було модно, і не вважалося вульгарним. Неодмінним атрибутом сукні був шлейф – його довжина визначала статус нареченої.
В кінці XVIII початку XIX століття з’явилися перші весільні вбрання білого кольору. Ампір диктує свою моду, видозмінюючи весільне вбрання. Пишність і кокетливість мережив змінюється строгістю форм. Для весільного вбрання характерні короткі рукави-ліхтарики, максимально висока талія, драпірування. Для пошиття суконь використовують легкі хвилясті тканини. Корсети виходять з моди. У цей час вінчальна сукня стає білою, як наслідування античним мармуровим статуям.
Пізніше мода стала мінятися стрімко, і кожне десятиліття вносило свої корективи. На початку ХІХ століття в моді декорування шовковим мереживом яртарно-золотистого кольору. У 20-30-і роки, в епоху Бідермайер, традиційним для весільної сукні було низьке декольте і рукава-ліхтарики. Плаття мало колоколообразную форму, завдяки вшитим в поділ “рулону”. Під спідницею неодмінно переховувався крінолін, що тримає пишну форму. У 30-і роки в моду входить флер-д’оранж – прикраса з квітів апельсина. У 50-х роках ХІХ століття стає популярним брюссельське мереживо. Французька імператриця Євгенія закріпила моду, вийшовши заміж у сукні, суцільно витканій з такого роду мережив. Ближче до 90-х років в моду входять більш вузькі спідниці, а ось рукава стають ще ширше – рукава-жиго. Найпопулярнішим матеріалом вважається атлас-дюшесі.
З настанням епохи Модерну весільні сукні стають більш закритими, але при цьому змінюється і їх довжина – плаття ледве прикриває щиколотки нареченої. Також в моду входить комір-стійка. Після Першої світової війни переворот в моді здійснює Коко Шанель, запропонувавши дуже сміливі на ті часи весільні вбрання: з короткою спідницею до коліна і довгим шлейфом позаду. У 50-х Крістіан Діор знову вводить моду на пишні спідниці, в 60-х актуальними стають міні, а ближче до 80-х знову повертаються довгі фасони.
Сьогодні ж мода ще більш мінлива і дизайнери-законодавці щорічно радують нас новими колекціями. До того ж, тепер у нас немає строгих канонів, і ти можеш сміливо вибрати те, що підходить саме тобі.